Проституція в Кам’янці-Подільському в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Ростислав Майор.

(стаття розміщена з дозволу автора)

Історія проституції в Україні є малодослідженою темою. Проте вона мало кого залишить байдужим. Мова тут йде не лише про фахових істориків, але й просто любителів різних «цікавинок». Проституцію часто називають однією з найдавніших професій у світі. На теренах Російської імперії, куди в досліджуваний період входив Кам’янець, була легалізована імператором Миколою І у 1843 р. Легалізація проституції було пов’язана не з лібералізацією влади, а з банальною неможливістю влади побороти дане явище в суспільстві[1]. Відповідно до указу Миколи І за проституцією встановлювався суворий лікарсько-поліцейський нагляд[2]. Повій, жінок старше 16 років, ставили на облік у лікарсько-поліцейських комітетах, відбирали в них паспорти, а натомість видавали особливі посвідчення – «Замінний квиток і оглядова книжка». Це посвідчення по суті було альтернативою паспорту та надавало офіційне право займатися проституцією. Через жовтий колір це посвідчення в народі неофіційно називали «жовтим квитком»[3]. Він складався з 8 сторінок. На перших містилося фото повії, зазначалися її ім’я та прізвище, місце проживання. На другому розвороті вказувалися «Правила з нагляду за публічними жінками» (13 пунктів), а на сторінках 5, 6 і 7 – «Правила для публічних жінок» (16 пунктів). На останній сторінці ставилися медичні відмітки про стан здоров’я повії («Відмітки лікаря»).[4]

У 1844 р. міністр внутрішніх справ видав правила утримання борделів, що до найдрібніших деталей регламентували порядок організації та правила роботи останніх, поведінку їх мешканок у публічних місцях і т. д.[5] Відповідно до них борделі відкривалися лише з дозволу поліції. Дозвіл відкрити бордель могла отримати лише благонадійна жінка від 30 до 60 років. На «роботу» заборонялося брати жінок молодших 16 років. У недільні та святкові дні приймати відвідувачів до завершення Служби Божої, а також в Страсний тиждень, в борделі заборонялося. Всіх повій регулярно (зазвичай раз на тиждень) оглядав лікар. Для неповнолітніх чоловіків і вихованців навчальних закладів вхід в бордель був заборонений. Приміщення «будинку задоволення» мало часто провітрюватися і бути просторим. Ліжка мали відокремлюватися перегородками. Повії мали відвідувати лазню кожної неділі.[6]

Борделі мали організовуватися за німецькими стандартами. Повії жили й працювали в спеціальних будинках – борделях. Нагляд за ними здійснювала власниця борделю[7]. Відкрито закликати перехожих до будинку розпусти заборонялося. Саме тому над цими закладами чіпляли червоні ліхтарі – розпізнавальний знак борделю[8].

Легальний і таємний (нелегальний) ринок сексуальних послуг.

У Кам’янці, як і у всій Російській імперії, існували дві форми проституції: офіційно визнана (легальна, публічна) і незаконна (таємна) [9]. Перша перебувала під контролем держави та підлягала обліку, друга носила самодіяльний характер. Самі ж повії ділилися на «квиткових» (працювали в борделях, у них забирали паспорт, а натомість видавали «жовтий квиток») і «бланкових» або одиначок.[10] За даними декількох досліджень проституції в Російській імперії, серед причин, що штовхали жінку на цей шлях, найчастіше називалися соціальні мотиви: бідність, втома від важкої фізичної праці.[11]

Трошки статистики: етнічна, статева та вікова належність повій

За підрахунками міського лікаря пана Ланєвського в 1860-1862 рр. у Кам’янці було 150 повій, 50-ть з яких проживали в місті лише упродовж кількох місяців. Вони тут затримувалися під час подорожі з глибинки Поділля до Хотина та інших міст. Зважаючи на загальну чисельність міського населення така кількість повій була невеликою: 1 повія на 212 осіб, тоді як в Парижі – 1 на 12 осіб.[12] У 1897 р., згідно першого перепису населення Російської імперії, у Кам’янці нараховувалося значно менше повій (усі належали до жіночої статі) ніж у 1860-х рр. – 13. Найвірогідніше, ці дані не відображають реальної ситуації, оскільки в 1897 р. чисельність населення міста була більшою ніж на початку 1860-х рр., а тому й кількість повій так само мала перевищувати показники майже сорокарічної давності. Очевидно, більшість повій при переписі населення просто не вказала сфери своєї зайнятості. З 13 офіційно задокументованих проституток 6 були єврейками, 5 – українками, 2 – росіянками. Серед інших національностей, що проживали в губернському центрі (білоруси, поляки, чехи, молдавани, німців та ін.), до повій себе не зарахував ніхто[13]. У 1908 р. у місті було 33 зареєстрованих повій та близько 100 незареєстрованих.[14]

Зважаючи на обмеженість статистичної інформації, яка б торкалася кам’янецьких повій, про їх етнічну, вікову та статеву належність говорити щось конкретне (окрім зазначеного вище) досить важко. Та цю прогалину частково можна заповнити розглянувши дане питання в контексті всієї Подільської губернії. У 1897 р. на Поділлі було 141 повія. Якщо взяти національний критерій, то найбільше їх було серед євреїв – 74 (64 жінки, 10 чоловіки). Серед українців повій було 53 (50 жінки, 3 чоловіки), росіян – 7 (жінки), поляків – 7 (жінки), білорусів, чехів, молдаван, італійців, французів та інших – 0.[15] За статевою ознакою 128 повій було жінками, а 13 – чоловіками.[16] Відповідно до вікового критерію більшість повій було віком 20-39 років (52%) та 17-19 років (27%). Найменше повій було у віковій категорії 60 і більше років – всього одна. При цьому цією повією був чоловік. Загалом з 13 повій-чоловіків 54% були молодше 15 років.[17] Ймовірно, послуги вони надавали саме чоловікам, а не представницям жіночої статі. Та це лише припущення. Відповісти на дане запитання ствердно важко, оскільки історія про цю подробицю замовчує… У принципі в тому, що й чоловіки були повіями, немає нічого дивного. У деяких країнах існували публічні будинки, де працювали чоловіки, котрі надавали послуги клієнтам-чоловікам. Існували також борделі, які надавали клієнтам-жінкам повій-жінок[18]. Як кажуть, будь-який каприз за ваші гроші.

Типи публічних будинків

Наприкінці XIX – початку XX ст. існувало три типи (класи) публічних будинків, відмінних за рівнем сервісу та вартістю послуг: «дорогі» (розраховані на заможних клієнтів), «середні» (призначалися

для людей середнього класу: дрібних чиновників, студентів, середнього купецтва, кадетів і молодших офіцерів) та «дешеві» (розраховані на бідне населення: солдатів, матросів, волоцюг, робітників, гімназистів, кадетів та ін.).[19] Назви борделів тут умовні, а класифікація зроблена на основі грошового критерію. Існували й такі назви борделів як «трирубльові», «дворубльові» та «рубльові»[20], або «перша», «друга» й «третя» категорії тощо. Відмінність між борделями різної категорії була суттєвою. Якщо в «дорогих» публічних будинках стояла модна, позолочена мебель, паркет, дзеркала у вишуканих рамах, дзеркальні стіни, були кабінети з килимами та диванами, то в «дешевих» борделях (І категорії) було брудно та бідно, в якості матраців стояли мішки набиті сіном, що прикривалися рваними простирадлами й дірявими ковдрами.[21]

Борделі існували в Кам’янці з початку ХІХ ст.[22] На початку 1860-х рр. їх було три. У той же час у повітових містах Подільської губернії публічних будинків було менше – 2 або 1.[23] До якої категорії належали кам’янецькі борделі, не відомо. За описами лікаря, історика Й. Ролле в 1860-х рр. вони не відповідали принципам гігієни. Нечистоти, часте пияцтво, зіпсоване повітря, брудна білизна – це ті речі, які були характерні для кам’янецьких публічних будинків[24]. Повії жили й працювали в умовах, які сприяли появі сифілісу. Вони часто проживали в одній кімнаті, ходили в брудній білизні, не дотримувалися правил, які регламентували дії повії до і після сексу з клієнтом та ін.[25] Орендувала бордель здебільшого стара повія, яка й вербувала дівчат.[26] В основному ці дівчата/жінки були з села[27]. Угода між власницею закладу та повією, як правило, була досить короткою: прибуток ділився навпіл.[28] При цьому орендаторка/власниця борделю отримувала від повій кошти за кімнату, харчування, «спецодяг» і т. д. Через це (відрахування великої частини заробітку власниці борделю) чимало повій воліли працювати самостійно.[29] Вартість лікування повія також оплачувала сама[30]. Найбільший попит повії мали серед чиновників і молоді, яка навчалася у середніх навчальних закладах.[31] Очевидно, цією молоддю в основному були гімназисти чоловічої гімназії, яка розташовувалася неподалік борделів.

Ціна послуги за тілесну втіху-насолоду

Плата за сексуальні послуги істотно відрізнялася залежно від типу закладу та населеного пункту у якому він розташовувався. Цілком зрозуміло що ціни в містах Санкт-Петербург, Київ, Кам’янець-Подільський відрізнялися. Наприклад, у фешенебельних борделях Москви і Санкт-Петербурга з відвідувача брали 3-5 рублів за сеанс, 5-15 руб. (у Києві на Хрещатику 10-25 руб.[32]) за ніч і 10-25 руб. за обслуговування клієнта на дому. У провінції відповідні показники дорівнювали 1‑3 руб., 1-5 руб., 3-10 руб.[33] Значно нижчою була плата в борделях «середнього» типу: від 1-2 руб. «за годину» до 3-7 руб. за виїзд до клієнта. У провінції ціни становили від 0,5 до 5 руб. У дешевих публічних будинках мегаполісів і периферії за разове відвідування повії брали від 20 до 50 копійок.[34]

Чи дорого це було? Будь-який товар/послуга – не має значення картопля це чи секс – оплачується грошима. Знаючи тодішні ціни можна відповісти на питання (зрозуміло з деякою похибкою), яке нас цікавить. 1859 р., маючи 50 коп., у Кам’янці можна було купити гуску, за 80 коп. – індика, за 20 коп. – курку. За 1 кг картоплі треба було віддати 2,5 коп.[35] Ціни на кінець 1890-х рр. були в кілька разів вищими.[36]

Кількість клієнтури та заробітна плата «жриць сексу»
Добова «норма» повій в борделях першої категорії становила 5-6, другої – 10‑12 і третьої – до 20 (!) осіб.[37] У передсвяткові та святкові дні наплив клієнтів вимагав подвійного зусиль.[38] Таким чином повія в борделі ІІІ категорії в провінції заробляла за місяць близько 120-300 руб., а проститутка в борделі І категорії великого міста – від 450-900 і більше руб. 75% (у Кам’янці 50%) доходів повії віддавали «наставниці», яка утримувала публічний будинок. Та навіть попри це заробіток 30-75 руб. у борделях ІІІ категорії та від 112-225 руб. у борделях І категорії був на той час чималим, а в деяких випадках – великий. Для порівняння, прислуга отримувала 12 руб., працівниця текстильної фабрики – 20 руб., вчитель – 25 руб., робочий вищої категорії – 100 руб., а молодший офіцер – 120 руб.[39] Таким чином «фешенебельна» повія могла заробити за день стільки (а той у кілька разів більше), скільки вчителька в школі за місяць… Переваги тут очевидні, коментарі зайві… Інтелектуальна праця не цінилась ні тоді, ні сьогодні…

Однак таке небідне існування проституток було нетривалим. Причина того полягала у венеричних хворобах і алкоголю, які призводили до захворювання та пришвидшеного старіння повій. За статистикою лікарських комітетів, в кінці XIX ст. як мінімум 50% повій у Російської імперії були хворі на сифіліс, який через відсутність антибіотиків був невиліковним. Лікарі вміли лише гальмувати його розвиток.[40] Зазвичай повії могли пропрацювати в борделі, не захворівши сифілісом, 2-3 роки, не більше.[41] У 1860-1862 рр. у міській лікарні Кам’янця від сифілісу лікувалося 357 жінок[42]. У 1908 р. хворих на венеричні захворювання було більше 1300. Так, до шпиталю зверталося 459 осіб хворих на сифіліс і 428 – на інші венеричні захворювання. До приватних лікарів зверталися: хворих на сифіліс 174 особи та 279 – на інші венеричні хвороби. У військових шпиталях «клієнтами» головно були жінки й військові, в приватних лікарях – чиновники.[43]

Місце розташування борделів у Кам’янці.

В Японії, у великих містах (як Токіо тощо), повії заселяли окрему частину міста. У Франції, зокрема Парижі, відповідно до закону 1811 р. борделі не могли створюватися близько до храмів, поряд з навчальними закладами, апартаментами високих чиновників, а також навколо певних готелів. При цьому бордель заборонялося відкривати в будинку без офіційного дозволу його власника.[44] У Російській імперії місце розташування борделів було регламентоване в 1861 р. Їх забороняли створювати ближче ніж 150 сажнів (близько 320 м) від церков, навчальних закладів і шкіл.[45] У Кам’янці публічні будинки розміщувалися на одній з найбільш густонаселених вулиць міста – Поштовій[46] (сьогодні це північна частина вул. Зарванська – від Троїцької площі до Руського ринку).[47] Борделі ці розташовувалися у безпосередній близькості до Троїцького монастиря і церкви.[48] Неподалік стояла Петропавлівська церква та чоловіча гімназія (вул. Татарська). Таким чином публічні будинки, всупереч забороні, стояли ближче ніж 320 м від храмів/навчальних закладів. Найвірогідніше це пов’язане з тим, що борделі були відкриті до 1861 р., коли таких заборон ще не існувало. Та навіть при бажанні відкрити бордель на дозволеній законом відстані від храму/навчального закладу, втілити його було надзвичайно складно, а то й майже не можливо. Справа у тім, що до будівництва Новопланіського мосту (1864-1874 рр.) Кам’янець – це головно острів площею 121 га, де на 1911 р. існувало більше 20 храмів. Така велика кількість храмів «розкиданих» на малій території фізично не дозволяла відкрити публічний будинок на допустимій відстані (за винятком хіба каньйону).

Розташування борделів на вул. Поштовій було не випадковим. Саме в цьому районі міста – вул. Троїцька та Поштова (сьогодні вони утворюють вул. Зарванську) – на початку ХХ ст. нараховувалося 22 готелі: два найдорожчі – «Гранд-готель» і «Бельвю» (ціни: номер 1,5-4 рублів сріблом), два середні – «Брістоль» і «Метрополь» (ціни: номер від 60 копійок до 3 рублів сріблом) і 18 дешевших готелей (від 30 копійок за номер).[49] Точна адреса борделів на вул. Поштовій невідома. За даними Й. Ролле два борделі хоч і мали два входи, та все ж «прилипали» одне до одного, що призводило до постійних суперечок «жриць сексуальних послуг» під час «перехоплення» перехожих, майбутніх клієнтів борделів[50].

Займатися проституцією – морально чи аморально???

Чи було повіям соромно за своє «ремесло», чи відчували вони докори сумління за те, яким чином заробляли на життя? Відповідь на це питання була суто індивідуальною. Хтось отримував від цієї роботи задоволення і не бачив у ній нічого непристойного. Хтось вважав її доволі неважкою працею, якою можна було забезпечити собі засоби на життя чи існування… Було по-різному. Деякі з повій навіть мали «моральний кодекс». Так, Й. Ролле знав одну повію, яка ніколи не віддавалася в неділю, інші – були недоступні для клієнта до полудня,[51] тобто під час церковної служби тощо.[52] Таким чином релігійність, як не дивно, здійснювала вплив на графік роботи жінок, котрі займалися «тілесним ремеслом».

Отаким є короткий нарис історії проституції у Кам’янці-Подільському в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Багато чого поки що залишається невідомим: типи місцевих борделів, точна вартість послуг і т. д. Відповіді на ці та багато інших ще не заданих запитань можуть дати наступні дослідження, дослідження в процесі яких будуть використані архівні матеріали й т. д.

Література і джерела

1. «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/
2. История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593
3. Коляденко Е. В. Венерические болезни в Киеве в период Российской империи / Український журнал дерматології, венерології, косметології. – №4 (43). – 2011. – С. 115-118.
4. Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 г. Подольская губернія. [Под ред. Н. А. Тройницкаго]. – Санкт-Петербург: Иц СК МВД, 1904. – Т. 32. – 285 с.
5. Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]: http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/
6. Проституция в России ХІХ века [Електронний ресурс]: http://www.liveinternet.ru/community/2859675/post102012835/#
7. Проституция несовершеннолетних – социальная и правовая проблема общества [Електронний ресурс] –https://books.google.com.ua/books?id=VWV0CgAAQBAJ&pg=PT374&lpg=PT374&dq=Статистика+Российской+Империи.+XIII.&source=bl&ots=87X7MR38jB&sig=8FUBu8OjDhVrqq0Nw1mF6NuQFJk&hl=uk&sa=X&ved=0CCsQ6AEwAmoVChMIxI79nbacyQIVhZQsCh23bQWo#v=onepage&q&f=false
8. Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. – Kijów; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – 130 s.
9. Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 27-45.

[1] «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/

[2] «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/ ; Проскурів під «червоними ліхтарями» \\ http://proskurov.info/index.php?option=com_content&view=article&id=3932:-q-q&catid=138:2008-07-22-11-50-46&Itemid=37

[3] «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/ ; https://ru.wikipedia.org/wiki/Жёлтый_билет ; История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[4] https://ru.wikipedia.org/wiki/Жёлтый_билет

[5] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[6] Коляденко Е. В. Венерические болезни в Киеве в период Российской империи / Український журнал дерматології, венерології, косметології. – №4 (43). – 2011. – С. 115; Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[7] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[8] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[9] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 27; Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[10] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[11] «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/ ; Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[12] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 29.

[13] Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 г. Подольская губернія. [Под ред. Н. А. Тройницкаго]. – Санкт-Петербург: Иц СК МВД, 1904. – Т. 32. – С. 188-189.

[14] Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. – Kijów; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – S. 122.

[15] Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 г. Подольская губернія. [Под ред. Н. А. Тройницкаго]. – Санкт-Петербург: Иц СК МВД, 1904. – Т. 32. – С. 174-175, 177.

[16] Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 г. Подольская губернія. [Под ред. Н. А. Тройницкаго]. – Санкт-Петербург: Иц СК МВД, 1904. – Т. 32. – С. 164-165.

[17] Первая всеобщая перепись населенія Россійской имперіи 1897 г. Подольская губернія. [Под ред. Н. А. Тройницкаго]. – Санкт-Петербург: Иц СК МВД, 1904. – Т. 32. – С. 164-165.

[18] Проституция несовершеннолетних – социальная и правовая проблема общества [Електронний ресурс] - https://books.google.com.ua/books?id=VWV0CgAAQBAJ&pg=PT374&lpg=PT374&dq=Статистика+Российской+Империи.+XIII.&source=bl&ots=87X7MR38jB&sig=8FUBu8OjDhVrqq0Nw1mF6NuQFJk&hl=uk&sa=X&ved=0CCsQ6AEwAmoVChMIxI79nbacyQIVhZQsCh23bQWo#v=onepage&q&f=false

[19] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/ ; История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[20] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[21] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593 ; Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[22] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[23] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 28.

[24] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[25] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 37.

[26] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[27] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593 ; «Желтая» скрепа империи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.ru/artifacts/6628/

[28] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[29] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[30] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 32.

[31] Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. – Kijów; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – S. 122.

[32] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[33] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[34] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[35] Ганаба С. Місто Кам’янець-Подільський. – Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., - С. 145.

[36] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[37] Проституция в России ХІХ века [Електронний ресурс]: http://www.liveinternet.ru/community/2859675/post102012835/#

[38] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[39] Проституция в России ХІХ века [Електронний ресурс]: http://www.liveinternet.ru/community/2859675/post102012835/# ; Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[40] Проституция в России ХІХ века [Електронний ресурс]: http://www.liveinternet.ru/community/2859675/post102012835/#

[41] История киевских борделей: 100 лет назад Киев был столицей проституции [Електронний ресурс]: http://cripo.com.ua/index.php?sect_id=9&aid=65593

[42] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 31.

[43] Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. – Kijów; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – S. 122.

[44] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 35-36.

[45] Проститутки 19 века: лень, интерес и нужда [Електронний ресурс]:

http://www.pravda.ru/society/fashion/couture/18-08-2013/1168463-Free_love-0/

[46] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 36.

[47] Будзей О. Вулицями Кам’янця-Подільського / Олег Будзей. – Львів: Світ, 2005. – С. 116.

[48] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 36.

[49] Prusiewicz A. Kamieniec Podolski: szkic historyczny / Aleksander Prusiewicz. – Kijów; Warszawa: Leon Idzikowski, 1915. – S. 127.

[50] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 36.

[51] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 32.

[52] Rolle J. O prostytucyi miejskiej na Podolu // Materiały do topografii lekarskiej i hygieny Podola. Część I. – Warszawa, 1865. – S. 33.