Бій під містечком Оринин 28 вересня 1618 року.

Заремба О.



На терені Поділля в 15-18 століттях відбувалось безліч відносно незначних за масштабом військових зіткнень. Про багато з них в історичних дослідженнях можна знайти в кращому випадку пару речень. В той самий час для вивчення військової історії краю і України в цілому відомості про кожен з таких боїв мають велике значення. Прикладом може служити бій з татарами під Оринином що відбувся в вересні 1618 року.
Через погіршення стосунків Речі Посполитої та Османської імперії влітку 1618 року загроза татарських нападів нависла над Поділлям з новою силою. Спочатку Дністер перейшла Буджацька орда на чолі з Кантемір-мурзою, це був авангард більших турецько-татарських сил під командуванням калги Дівлет Гірая, що стояли на правому березі Дністра і готові були вдертись на подільські землі у будь-який момент. Також недалеко кордонів Речі Посполитої стояли турецькі війська під керівництвом Іскандер Паші. У відповідь значні збройні сили Речі Посполитої .концентрувались на Поділлі.
Традиційним місцем збору польського війська був, так званий, “Орининський степ” - порівняно великі поля на північ від містечка Оринин, що в 20 км від Кам'янця. Тут, вперше в 1587 році зупинялись війська на чолі з Яном Тарнавським. Пізніше загони очолювані Станславом Жолкевським в 1610 та1612 роках. Чому саме це місце обирали для облаштування таборів? Певно тут зіграли роль два фактори. Перший - недалеко від Оринина (приблизно 30 км на південний захід), біля села Колобродівка, була переправа через Дністер, що нею користувались татари під час походів на українські землі Волоським шляхом.Тож зпід Оринина легко було контролювати цю переправу. Другий фактор, це зручний для облаштування оборони ландшафт. Північніше Оринина річка Жванчик утворює кілька різких заворотів з високими крутими берегами, в результаті утворюється кілька майже півостровів легко доступних лише з одного боку.
Відчутний вплив на хід подій вересня 1618 року чинили чвари в шляхецькому середовищі. Частина кресової шляхти та магнатів мали, м'яко кажучи, напружені стосунки з фактичним головнокомандувачем польських військ Станіславом Жолкевським. Однією з причин цього був укладений ним в 1617 році, так званий, Бушівський мирний договір. За цією угодою молдавські й волоські землі з Хотином переходили під владу Османської імперії, а польські замки на кордоні (Рашків та Бершадь) мали бути зруйновані. Таке “замирення” з турками і викликало конфлікт. Крім того, впливовий на кордоні з Диким полем рід Збаразьких мав особистий конфлікт з гетьманом, що поглиблювало розкол серед шляхти на два табори - про- та анти- гетьманський. В результаті, ще до початку бойових дій, частина магнатів відмовилася віддавати свої підрозділи під командування Жолкевського. Через це під Оринином, у вересні 1618 року, коли тут почали збиратись польські війська, замість одного спільного було закладено три окремих табори.
Зручне для оборони місце на думку польськіх вояків не потребувалос додаткових укріплень, тож табори уявляли собою просто росташовані в полі обози без жодних фортифікацій. З реляцій безпосередніх учасників подій випливає, що табори стояли далеко один від одного, але мали візуальний контакт між собою.
На базі писемних джерел локалізувати табори можна лише умовно. Польський дослідник Павел Новакевич в своїй розвідці присвяченій бою під Орининим (Paweł Nowatkiewicz: Orynin 28 IX 1618. Zabrze: Inforteditions, 2009)” локалізує їх на північ від м.Оринин, на півострові утвореному річкою Жванчик. Розміри півострова: в ширину (з півдня на північ) близько 500-530 м і в глибину (з сходу на захід) приблизно 650.


До нашого часу це місце мало змінилось. Всі сторони, окрім східної, добре захищені схилами високого лівого берега р.Жванчик. Східний бік, звернений до поля і не захищений природніми перешкодами. Площина півострову не є рівною. Південно-східний бік підвищений, в той же час північно-східний - відчутно занижений. Західний бік півострову має плавне підвищення по центру і відносно східного боку нижчий на кілька метрів. З огляду на власні спостереження можемо поставити під сумнів локалізацію запропоновану Новакевичем. Швидше за все - центральний табір розташовувався дійсно там де згадується в дослідника, а от два інших були трохи далі винесені “в поле.” Приблизно так:


Північний бік півострова та тічка Жванчик:


Центр сил Речі Посполитої творив головний обоз під командуванням канцлера і гетьмана великого коронного Станіслава Жолкевського та гетьмана польного коронного Станіслава Конецпольського. В цьому таборі знаходилось 3100 кавалеристів та 200 піхотинців кварцяного війська. Крім них ще 1500 піхотинців виставлених воєводством. До цих сил також можна додати 30 жовнірів Войцеха Мясковського та 300 жовнірів Яна Даніловича воєводи руського. Таким чином центральний табір вміщав приблизно 5130 вояків.

Праворуч від головного табору постав табір з'єднаних сил магнатів - Януша Заславського з Острога, князя Кшиштофа Збаражського, Станіслава Любомирського, Олександра Заславськогота та інш. Окрім можливих дружніх стосунків всіх цих магнатів, як вже згадувалось, єднала неприязнь до Жолкевського. В цьому таборі налічувалось приблизно 3300 кавалеристів та 1900 піхотинців, або 5200 вояків разом.


Обидва вище згадані табори вирізняла порівняно велика, не характерна для більшості виправ того часу, частка піхоти в війську. Це можна пояснити прагненням здобути якумога більшу перевагу над противником у вогневій міці. Зокрема в писемних джерелах згадується, що в Збаражського було “багато стрільців озброєних в довгі рушниці в Італії зроблені,... всі люди навчені і досвідченні...”. Так саме в Олександра Заславського - “гармат і стрільби багато, щоб і до штурму була і для польної стрільби в великому порядку.”
Такий склад військ вплинув на розвиток подій, треба зважати на те, що гусари (важка кавалерія) та піхота абсолютно непридатна для переслідування такого мобільного ворога як татари, а пристосована до цього панцерна, або козацька кавалерія в магнатському таборі складала лише близько 2200 шабель. Тобто магнати, як і гетьман розраховували на оборонний характер бойових дій, або в крайньому випадку на польову битву з опорою на табори. До активного маневрування, або переслідування ворога вони не були готові в повній мірі.
Що до третього табору, то він росташовувався з лівого боку від центрального, на відстані 3-х польотів стріли (якщо один політ стріли рахувати від 170 до 250 м, то відстань складала 500 -750 м., зо цілком вписується в запропоновану нами схему). Тут стали табором з своїми загонами Томаш Замойский та Станіслав Тарновский, який командував загоном князя Януша Острозького. Місце де стояв цей табір описане як: “табір на піднесенні на кутах якого як ліс і ніц не видно що діється за горою”. Новакевич, на нашу думку, абсолютно помиляється в локалізації табору. Там де він позначений в книжці - навпаки низина і місце до табору не пригодне. Він був, швидше за все, далі на північний схід від центрального - саме там дійсно є підвищення.

У цьому таборі розміщувалося близько 1870 вояків та 600 охотников (добровольців) кавалеристів - разом це приблизно 2470 вояків. Коли стало відомо, що Замойский вирішив стати окремим табором, то гетьман спеціально, маючи на меті зміцнити цей табір, направив сюди дрібні приватні загони та козаків запорозьких. В результаті загальну кількість вояків в таборі можна оцінити в 4500 вояків.
Загальна кількість сил в трьох таборах складала майже 15 000 війська.
Варто також згадати, що не задовго до зіткнення в ночі татари розбили загін з кількох десятків гусарів Олександра Порицького, що поспішали на з'єднання з основними силами і таким чином цей загін до місця бою під Оринином не потрапив. Крім того недалеко біля села Устя став з своїм більш ніж півтора тисячним загоном князь Самуель Корецький.
Питання про чисельність татар значно складніше. Сам Жолкевський оцінював їх число в 60 000, але ця цифра очевидно сильно перебільшена. Сучасні дослідники сходяться на думці, що власне татар було не більше ніж 11000-15000 та з ними спільно діяв загін турок, що міг сягати максимум 10 000 вояків.
Безпосередньо перед зіткненням татарська розвідка значно краще себе проявила ніж польська. Ще до переправи через Дністер татари вже мали чітке уявлення про сили, розташування та наміри противника. Натомість Жолкевський не маючи повного контролю над військами в своїх руках так і не зміг організувати розвідку та бойове охоронення на належному рівні. Командувачі загонами на свій розсуд висилали стежі, їх донесення часто не передавались головному командуванню. В решті решт навіть Жолкевському особисто доводилось виїжджати на розвідку, в тому числі в останні хвилини перед появою татар. В результаті більш менш цілісної картини просили ворога поляки не мали.
Перший контакт з татарами відбувся в ніч з 26 на 27 вересня. Князь Януш Острожський з загоном виїжджав над Дністер в розвідку і бачив чисельні вогні татарського табору. Для поляків настільки швидке наближення татар було несподіванкою.
Очевидно саме 27 вересня татари форсували Дністер біля с. Колодрібка в 30 км на південний захід від Оринина. У цьому природа сприяла татарам - майже весь вересень не було дощів і Дністер біля Колобрідців не мав глибини більше ніж коню по груди.
Через погану організацію розвідки та охорони табору поява татар в безпосередній близькості від табору теж була для поляків цілковитою несподіванкою. Особисто Станіслав Жолкевський в цей час виїхав на розвідку до Дністра (очевидно перевірити данні про наближення татар особисто).
В польському таборі, у супереч наказів командування, велике число коноводів і челяді випустили в поле на пасовиська з великою кількістю коней. Передові татарські стежі, що несподівано з'явились змогли захопити більшу частину з них. Якраз цей момент в табір повернувся Жолвекський. Він наказав одразу бити в барабани і всім військам шикуватись до бою. Як тільки жовніри так сяк вишикувались в полі зору з'явився передовий татарський загін. Було це близько третьої години дня, в пятницю, 28 вересня 1618 року.Польські війська вишикувались перед таборами.
Розпочав бій, силами близько 5000 вершників, Кантимір-мурза.
Першу атаку татари повели на правий табір. Поляки відповіли щільним вогнем гармат і мушкетів. Також знайшлося багато охочих випробувати свої сили в герцях. Атака захлинулась, загинуло лише кілька оборонців табору в т.ч. Проком Гойский - син хорунжого київського Гаврила Гойського - він захищений одним лише карвашем, з шаблею вирвався на герць далеко вперед.
Відступивши від правого табору татари розгорнули атаку на табір Замойського (лівий) - там була велика проріха в обороні “якимись козаками ледь прикрита. Саме це слабке місце татари атакували знову і знову, всього більше десятка разів. В перших же атаках татарам вдалося відтіснити дві козацькі хоругви, через що в шикуванні сил лівого табору утворилась дуга, втримати позиції вдалось лише завдяки масованому мушкетному та гарматному вогню..
Після того як Кантемір переконався що вогнева перевага на боці поляків він змінив тактику - на протязі години він робив спроби виманити поляків з табору. Відійшовши в поле татари обстрілювали табір з луків та яничарок, викликали на герці. Поляки відповідали вогнем. Що характерно - жовніри Замойського стріляли спонтанно без чіткого шикування. Відбиваючи одну з атак їм навіть вдалось захопили хоругву Кантеміра і принесли її Замойському. Захопили також одного полоненого.
Переконавшись в безрезультатності своїх атак, близько 19.00 татари відійшли в поле. приблизно на кілометр. На цьому перша фаза бою закінчилась. Одночасно з відходом татар поляки побачили що на поле бою підійшов калга Дівлет Гірай з своїми загонами.
В наступних фазах бою Жолкевський постав перед спокусою, або зберегти бойову вартість своїх військ, не піддатись на провокації і не дати виманити себе з табору, або ризикнути і розбити татар в відкритому полі. Очевидно черех те, що він не мав певних відомостей про склад армії противника, він так і не зважився на атаку, до останього дотримуючись суто оборонної тактики.
Калга Дивлет Гирей скерував атаку татарсько-турецьких сил на на лівий фланг польського війська. Повторилась ситуація аналогічна з атакою Кантеміра, тільки на цей раз татари і турки мали більше сил. Їм вдалось глибше вдертись в шикування польської армії. Вони “між гарматами піхоту посікли, коней немало постріляли з луків та яничарок, аж пан канцлер мусів рятувати”.
Допомогу направлену Жолкевським в лівий табір очолив ротмістр гусарський Анджей Фірлей , за його спогадами гетьман на допомогу послав 3 роти піхоти(400 людей). З боку Замойського на допомогу прийшло близько 100 стрільців на чолі з козаком Яном Білецьким. Новоприбулі війська укріпили дугу що утсорилась під час настиску противника. Але сил що прибули виявилось не достатньо і Жолкевський вимушений направити ще 2 чи 3 хоругви гусар без копій під командуванням того ж Анджея Фірлея і поручника Яна Білзецького. Збаразький теж надіслав близько 600 козаків.
Друга хвиля допомоги призводить до перелому в ході бою, татари вимушені відступити. Якраз починались сутінки під прикриття яких вони шили поле бою. Відійшовши на чотири кілометри на північ, біля с.Жердя вони стають на ночівлю. Бойові дії на цей день були завершені. Головний (центральний ) табір так і не було атаковано, очевидно через те, що він був найміцнішим і підходи до нього фланкувались з двох інших.
Коли вже спустились сутінки до таборів надійшла допомога, кілька сотень вояків з маєтків Язловецьких. Через темряву їх спочатку прийняли за татар. З обозу Замойського по ним відкрили хаотичну стрільбу і зчинили великий галас, що змусило два інших табори поспіхом шикуватись до бою. Для вояків стомлених важким днем це навряд чи становило велике задоволення.
Ніч, що настала, для поляків теж виявилась неспокійною. Цілу ніч війська провели в бойовій готовності, змінюючись на чатах кожну годину. Вже на світанку війська вишикувались знову перед обозами. Гетьман коронний прагнув вишикуватись чим раніше. На цей раз шикування стало тісніше, крім того, з огляду на втрати попереднього дня Замойський вирішив об'єднати свої шикування з гетьманськими.
Але це все було даремним: ще в ночі татари знялися з місця і вирушили з здобиччю в бік Гусятина,звідти до Сатанова.. і далі до Чорного шляху. Битва під Оринином була скінчена.
До нашого часу ведуться суперечки чи це була поразка? Втрати з польського боку не були дуже великими - кілька сотень челяді (коноводів) захоплених одразу по початку битви, та кілька десятків вояків ( Жолкевський згадує лише про 30 жовнірів, що загинули від куль облитих свинцем.) Про втрати з боку татар говорити важко. Учасники бою говорили що вони значно більші ніж в поляків.
З точки зору стратегії - поляки не були розбиті, вони не змогли відвернути цілком татарського наїзду на Поділля, але є підстави вважати що бій під Оринином змусив татар закінчити похід на українські землі значно раніше ніж вони планували.
Наразі поле бою не було об'єктом офіційних археологічних досліджень або навіть розвідок. На жаль огляд поля вказує на те, що неофіційні розкопки там проводились неодноразово. Археологічна розвідка на цьому місці дала б змогу більш впевнено локалізувати обози польського війська і краще зрозуміти хід бою.



Коментарі

Популярні публікації