Керамічний посуд XVII ст. замальовки до теми.

Текст подається за 
"Археологія доби українського козацтва XVI - XVIII ст." Д. Я. Тєлєгін І.С. винокур, О.М. Титова, І.К. Свєшніков та інш.: - К.: ІЗМН, 1997.- 336 с. СС - 69 -77.

У керамічному виробництві XVI—ХУІІ ст., як і в попередні часи, головним предметом є побутова кераміка. На горщиках, які залишаються основним типом посуду, іде розвиток конструктивних особливостей. Це виявляється, насамперед, у зміні конфігурації профілю верхньої частини горщика. З кінця XIII ст. поступово збільшується масивність вінець і зникає заглиблений орнамент. Разом з проникненням із західних областей швидкообертового гончарного кругу змінюється техніка і технологія виготовлення керамічного посуду. Глиняна маса, з якої виготовляють посуд, стає щільнішою, з домішками дрібного піску. Посуд робиться способом витягування з цілого шматка глини. З новою технікою з'являються нові форми виробів і незнані до цього способи оздоблення. Вже на кінець XVI ст. на терені України сформувався новий тип горщика з прямими, трохи відігнутими назовні вінцями, потовщення на яких зменшується і опускається до середини вінець, перетворюючись на невеликий виступ. У XVI—XVIII ст. значно розширюється асортимент керамічних виробів. Крім горщиків, покришок, мисок, глечиків з'являється такий посуд, як макітри, сковорідки-латки, кухлі, кубки, полумиски, тарілки, блюда, баклаги, чарки та ін. Посуд був червоноглиняний, світлоглиняний та задимлений (морений). Він випалювався у двоярусних горнах круглої форми, зроблених з глини чи цегли. Верхня камера заповнювалася виробами, а нижня, що розподілялася на дві частини перегородкою, була тонкою. Випал був оксидуючим (червоно-, світлоглиняна) та відновним (морена). При відновному випалі на деякий час закривались продухи і камера заповнювалася димом. Як пальне використовувались дрова, що давали багато диму, тому посуд мав сірий (від світло-сірого до чорного) колір.
Червоноглиняна кераміка значного поширення набула у XV— XVIII ст. Але у XVII—XVIII ст. вона трохи витісняється білоглиняною (світлоглиняною) та мореною керамікою. Білоглиняна кераміка поширюється в Україні в кінці XVI ст. і досягає свого найбільшого розквіту у другій половині XVII — середині XVIII ст. Морена кераміка з'являється в XV ст. у західних областях і поступово поширюється по всій території України. У другій половині XVII—XVIII ст. вона становить у деяких регіонах 20—30 % посуду. З кіїщя XVI ст. посуд покривається поливою.

Найбільшою і найважливішою для хронології групою посуду є горщики. Вони, в основному, середніх і невеликих розмірів. У XV—XVI ст. горщики мають потовщені вінця (валикоподібні, у вигляді козирка, дзьобоподібні). Орнамент на них майже відсутній, на деяких є легке рифлення по плечах. З кінця XVI ст. з'являється новий тип горщика, який домінує у XVII—XIX ст.. на всій території України, а в деяких регіонах існує і у XX ст. Цей тип має прямі, ледве відігнуті назовні вінця з невеликим виступом посередині, край яких прикрашався часто защипами. Висота вінець коливається від 2,5 до 5,0 см. На початку XVII ст. горщики мають стрункі пропорції та плавний перехід від вінець до пліч, але поступово стають масив¬нішими, зменшується їх висота і збільшується поперечник, на місце плавного переходу з'являється чітко виявлений кутовий перегин внутрішньої поверхні. З кінця XVII ст. плічка горщиків стають крутішими, на частині їх у місці переходу плеча у тулуб з'являється ребристий злам, а кутовий перегин внутрішньої поверхні перетворюється іноді у виступ.
Червоно- та світлоглиняні горщики орнаментувалися розписом червоно-брунатною фарбою по плечах і вінцях у вигляді прямих і хвилястих ліній у поєднанні з крапками і плямами. Морені горщики орнаментувалися по плечах смугами витіснених візерунків завшир¬шки 1,5— 3,0 см, укладених з ромбиків, квадратів, трикутників тощо. Крім цього, їх прикрашали також лощінням: якимсь твердим предме¬том прогладжували на стінках вертикальні або горизонтальні смуги. Після випалу прогладжені місця блищали, вирізняючись на матовій поверхні горщика.

Крімтого виділяють окремо глечики:
Глечики. Глечики XV—XVI ст. відрізняються добре відмуленою глиною з незначними домішками піску, витонченими формами. Як правило, вони морені, мають тонкі стінки і складнопрофільовані вінця. Верхній край ручки з'єднується з тулубом посередині шийки. Вони прикрашені найчастіше прямим або хвилястим рифленням по плечах і шийці. Глечики XVII—XVIII ст. робляться з тієї ж глини, що і горщики, простіші за формою, мають трохи опуклі й відігнуті назовні вінця. Бувають глиняні з розписом червоно-брунатною фарбою і морені з лощінням і горизонтальним рифленням по плечах.


Що ми маєм з зображень горщиків тв глечиків:
Поперше зображення з літератури - 
З "Археології" мал 33 стор 95 


Свєшніков "Битва під Берестечком" - не маленький горщик - 


Маєм також фото останього горщика з музею в Рівному:


Крім того фото знахідок в Камянці:

 

і зовсім маленькі - 


Кламурні глечики:
 

Макітри. Ця група посуду найбільш близька за формою до горщи¬ків. Макітри XV—XVI ст. були червоноглиняними і мореними. Вони мали розширені догори товсті стінки і масивні, майже горизонтально відігнуті назовні вінця, часто прикрашені защипами. Стінки прикра¬шалися горизонтальним рифленням. Макітри XVII—XVIII ст. були світлоглиняними і мореними, з тонкими стінками і відігнутими назовні прямими або трохи опуклими вінцями. Світлоглиняні макітри прикрашалися розписом червоно-брунатною фарбою по вінцях і стінках, а морені — лискуванням і горизонтальним рифленням по тулубу.

Зображення макітри на малюнку 33 з "Археології" (див перший пост) та можна мабуть до макітр віднести і знахідку в Камянці:



Миски, полумиски, тарілки, блюда (мал. 33 з "Археології"). Миски XV—XVI ст. є близькими за формою до мисок черняхівського та зарубинецького типів. їхні пропорції нагадують ліпні: вони мають широке дно, часто зовнішній злам на тулубі, стоячі вінця, вухо. З кінця XVI ст. їх місце займають полумиски і тарілки, хоча миски продовжують існувати і у XVII—XVIII ст. У цей час вони робляться як світлоглиняними, розпи-саними червоно-брунатною фарбою, так і мореними чи полив'яними, котрі прикрашаються заглибленою хвилястою смугою у верхнш частині й валиком із защипами на зламі. Полумиски схожі за формою на миски, але пласкіші й мають вузькі горизонтальні криса. Тарілки (полумиски з широкими берегами, край яких був потовщений або трохи загорнутий у середину) з'являються у кінці XVI ст. і набувають поши¬рення з другої половиші XVII—XVIII ст. Вони робляться біло- чи світлоглиняними і прикрашаються заглибленим орнаментом, викона¬ним багаторядним гребінцем, зубчастим коліїцатком або штампом по берегах, по якому потім покриваються зеленою або жовто-брунатною поливою. З кінця XVII—XVIII ст. більша частина їх робиться черво¬но-брунатною фарбою й іноді по розпису вкривається прозорою безко¬лірною поливою. З кінця XVII ст. тарілки починають прикрашатися, пласкими зрізами по стінках біля дна. Блюда (вельми пласкі тарілки) з'являються з середини XVII ст. Вони прикрашаються так само як і тарілки.
Маєм в Камянці:

        


Сковорідки-латки. З'являються в Україні у XV ст. у західних облас¬тях. Це посудини, за формою дуже схожі на полумиски, з вузькими і майже горизонтальними віїщями, зі зламом посередині тулуба. Вони мають три ніжки заввишки 3,0...5,0 см і порожню трубчасту ручку, в яку вставлявся дерев'яний держак. У XV—XVI ст. сковорідки-латки робляться червоноглиняними і прикрашаються горизонтальним рифленням у верхній частині зовнішньої поверхні стінок, а з сере¬дини вкриваються зеленою або жовто-брунатною поливою. У XVII— XVIII ст. злам на тулубі поступово зникає, сгінки стають опуклобокі, вінця перетворюються на прямостоячі. У цей період сковорідки-латки роблять як світлоглиняними, так і мореними, і прикрашають відпо¬відно червоно-брунатним розписом і лощінням (мал. 34 з "археології..").


ось Камянецький аналог:



Кухлі, чарки, баклаги. З'являються наприкінці XVI—XVII ст. Вони, як правило, робляться із світлої глини і мають тонкі, розширені догори стінки і одну ручку. Орнамент на них виконувався як і на тарілках гребінцем або зубчастим коліщатком у верхній частині тулуба, а потім виріб вкривався зеленою або жовтою поливою. З кінця XVII—XVIII ст. більшість кухлів уже розписується червоно-брунатною фарбою. Так само орнаментувалися кубки (кухлі, що не мали ручки) і чарки (посудинки на підставці). Цей посуд наприкінці XVII— XVIII ст. широко використовувався у шинках. Баклаги з'являються у кінці XVII—XVIII ст. Це посудини з вузьким горлом для зберігання води у дорозі. Прикрашалися вони так само як і горщики цього періоду (див мал. 34 в попередньму пості).

крім того Свєшніков - 



кухоль зображений в Свєшнікові (знайдений в с.Острів, дтується 17 ст, чи має пряме відношення до битви під Бер. не відомо):
 


Окрема тема, куманець з Берестечка:



І ще одна ззнахідок в Камянці, як на мене рюмка, хто переконає в зворотньому?


Орнаментація кераміки
Виділяються кілька способів орнаментації керамічних виробів, що виникли і набули поширення у XVI—XVII ст. Це описка, підполивний розпис (майоліка), рельєфний декор (у тому числі штампований орнамент). Для кожного виду посуду був характерний свій спосіб орнаментації, хоча також застосовувалися й інші. Так, описка найчас¬тіше зустрічається на горщиках, підполивний розпис на тарілках, штамповані орнаменти в основному на морених горщиках і мисках з різноколірною поливою.
Поява швидкообертового ножного гончарного круга зумовила вико¬ристання так званого технічного орнаменту — описки. Описка — це розпис керамічних виробш кольоровими фарбами. Найчастіїпе для цього використовувалася червона глина з доміїпками оксидів заліза. Після випалу вона давала рудий колір різних відтіїлсів (від світлого жовто-рудого до темно-коричневого). Зрідка зустрічається розпис і білою глиною, що доповнював руду описку. Спосіб нанесення таких орнаментів добре відомий з етнографічних джерел. Фарба наносилась пір'їною або квачиком на ще сирий виріб, який стояв на гончарному крузі. Орнамент виконувався при обертанні круга, а тому мав геометризований характер. Головні елементи описки прості: смуги різної товщини, хвилі ("кривульки"), овали ("пальчики"), коми, крапки та ш. Описка застосовувалась здебільшого на горщиках (з природним світлим кольором черепка), рідше на макітрах, тарілках та іїшюму посуді. Зона орнаментації на горщиках — вінця і плічка. Найчастіїле нано¬силась смуга на лінію з'єднання шийки з плічками та на найбільший діаметр тулуба. Між цими смугами малювали хвилі, овали та ш. Такий самий орнамент наносився і на вінчик. Часто малювали кілька рядів, що складалися з різних елементів. У результаті утворювалась досить складна орнаментальна композиція, що нагадує вишивку на рушниках (мал. 37).
 
Часто описка доповнювалась рельєфними елементами: рифленням по плічках, защипами по верхньому краю вінчика та вали¬ком по середині останнього. Зсередини такі горщики, як правило, повністю покривались жовтою чи зеленою поливою або лише на внутрішній частині вінець ("крайкування").
Макітри прикрашали так, як і горщики. Орнамент наносили на верхню частину посудини і на широкі відігнуті вінця. У тарілок прикрашали центральну частину ("дзеркало") і вінця. Орнаментальні композиції на макітрах і тарілках складались з таких самих елементів, як і на горщиках (мал. 37). На тарілках описка доповнювалась крайкуванням. Посуд з опискою поширений у цей час по всій території України. Віїг зустрічається у великих кількостях при дослідженні середньовічних міст, замків, козацьких пам'яток.
Інший вид оздоблення керамічних виробів — рельєфні (штамповані та прокреслені) орнаменти. Вони застосовувались на горщиках, тарілках, глечиках, кухлях та інших виробах як у поєднанні з поливою, так і без неї. Для виконання цих орнаментів користувались різноманітним інструментом: паличкою, гребінцем, коліїцатком, усі-лякими штампами. За допомогою палички прокреслювались ліїіїї та хвилі. Гребіїщем виконували ті самі елементи, але багаторядні. Коліщатко — це невеликий дерев'яний цишндр, на якому вирізали орна¬мент. До циліндра приєднувалась дерев'яна ручка. Коліщатко котили по виробу, в результаті чого утворювався орнаментальний пояс. Кілочок — дерев'яна паличка, на кінці якої вирізьблений орнамент: зірочки, квіти та ш. Такі інструменти відомі з етнографічних джерел, а з археологічних відомий глиняний штамп, який було знайдено при дослідженні залишків гончарного виробництва у Києві. Він виготовлений з глини і обпалений, його довжина 37 мм, діаметр площини з орнаментом — 26 мм. Візерунок на штампі виконано у вигляді квітки, усі деталі якої заглиблені на 1—2 мм, складений з простих елементів — ямок і насічок. Цей штамп використовувався для оздоб¬лення тарілок, які теж були виявлені неподалік (мал. 38).

Рельєфні орнаменти застосовувались на морених (чорних і сірих) горщиках, у яких теж прикрашались вінця і плічка. Найпростіше оздоблення — прокреслені заглиблені ліїгії. Часто між ними за допомогою коліщатка нанесено орнаментальний пояс з геометричних еле¬ментів. Головний мотив, що зустрічається майже повсюдно, — пояс із сітчастих ромбів і двох вертикальних рисок між ними. Крім того, зустрічаються такі елементи як зигзаг, трикутник. (мал. 38).
Горщики з природним кольором черепка і опискою, як зазначалось, прикрашались рельєфними орнаментами. Це неглибоке рифлення по плічках, прокреслені лиш на шийці, валик по віїщях (часто з насічками). Досить поширеним був такий прийом оздоблення як зашипи по віїщях (мал. 37). Верхнії* край віїгець відтягувався і погім пальцем чи якимось іїгструментом хвилеподібно загинався.
Зашипи з'являються приблизно в кінці XV—XVI ст. і стають харак¬терними для української кераміки XVII—XVIII ст., причому впродовж XVI—XVIII ст. цей елемент видозміїгюється. Для більш ранніх горщиків XVI — початку XVII ст. характерними є два ряди защипш (по верхньому краю та середині вшець) або один нижніїі ряд (мал. 37). Пізніїде зашипи робилися лише зверху на віїщях, а замість нижнього ряду залишається валик (див. мал. 37).
Значно багатшим є оздоблення тарілок, мисок, кухлш і глечиків. На цих виробах рельєфні орнаменти обов'язково поєднували з поли¬вою, яка, затікаючи у заглиблені місця, давала гарний світлогіньовий ефект. Полива використовувалась двох кольорш: коричнева і зелена. Зеленою поливою, як правило, вкривали зсередини миски й глечики (з обох боків). Тарілки і кухлі теж мали поливу двох кольорів. Кухлі зсередини покривали коричневою, а зовні зеленою поливою. У тарілок — вінця зеленою, а дзеркало коричневою або навпаки.
Орнамент наносився на вінця та дзеркало тарілок. Найпростіші композиції — прокреслені концентричні кола та багаторядні хвилі, виконані гребінцем (мал. 38). Ріїгше зустрічаються тарілки, орнаментовані за допомогою штампїв. Для оздоблення однієї тарілки, як правило, використовували кілька штампш, що в поєднанні давали орнамент. У центрі дзеркала, звичайно, розташовувалась чотиричастинна композиція, по віїщях — чергування окремих елементів (мал. 38). Можна виділити кілька головних типів таких елементш: квітка, зірочка, ромб, розквітла рослина (мал. 38). Окрему групу становлять зоо- та антропоморфні зображення. Знахідки таких тарілок є досить рідкісними. Відомі штампи із зображенням стилізованих тварин: звіра з собачою головою і лев'ячим тулубом, лева та ін.
Взагалі геральдичні зображення (леви, грифони та ін.) набули значного поширення в Європі в епоху Ренесансу. Є кілька відштампованих зображень голівок ангелів з крильми (мал. 39). 

Крила віїціггамповані або домальовані. Такі зображення часто зустрічаються в європейському ужитково-прикладному мистецтві цього часу: на кахлях, в архітектурі, дерев'яному різьбленні тощо.
Наприкінці XVI ст. з'являється і в XVII—XVIII ст. поширюється технїка підполивного розпису ангобами (майоліка) . Для цього використовувалась кольорова або звичайна глина з домішками барвників, а також різні поливи (в основному зелена). Як вважають мистецтвознавці, майоліка походить із Західної Європи. Зокрема, великий вплив на європейську кераміїсу справляв італійський фаянс XVI ст. Розквіт цієї техніки припадає на епоху Вадродження; у кіїщі XVI — на початку XVII ст. кераміку починають розписувати гончарі усієї Європи.
Вщомо кілька способів підполивного розпису. Найпоширеніїдий з них у XVI—XVII ст. — рискування. Він полягав у тому, що посуд спершу покривали рідкою білою глиною (побілка). Коли вона підсихала, на поверхню за допомогою трубчастого інструменту наносився орнамент. Звичайно таким інструментом слугував коров'ячий ріжок зі зрізаним кінцем (звідси походить і назва), в який вставлялась трубочка з пір'їни. Ріжок наповнювали фарбою, яка, витікаючи з нього тонким струменем, утворювала лінію. Темною (коричневою) фарбою наносився контур малюнка, а потім площини всередині заповнювалися світлішими фарбами (червоною, жовтою, світло-коричневою), а також зеленою поливою. Після випалу вироби звичайно покривали прозорою поливою і ще раз випалювали.
У техніці ріжкування розмальовувались здебільшого тарілки (зрідка глечики, кухлі). На думку мистецтвознавців, тарілки взагалі (або полумиски чи "крилаті миски") як форма посуду походять із Західної Європи, де вони широко побутували в епоху Відродження. Крім власне утилітарного, тарілки мали ще й декоративне значення. Миски і тарілки виставляли на миснику, вони були окрасою кожного помешкання. Крім простих, гончарі спеціально виготовляли так звані "мисникові" посудини. Тому їх оздобленню приділялась велика увага. На тарілках малюнок виконували як у центрі, так і на вінцях. На дзеркалі розміщувалась складна (часто чотиричастинна) рослинна композиція, вінця заповнювались простішим геометричним і рослин¬но-геометричним орнаментом. Найчастіше на вінцях зображували низку напівовалів, трикутників із вписаними в них трилисниками або іншими елементами, хвилястий орнамент. Центральна компози¬ція складалась з рослинних елементів (квіти, листя, завитки) (мал. 39). Є полумиски зі складнішим орнаментом як на вінцях, так і в центрі (мал. 40). На таких посудинах звичайно широко викорис¬товувався мотив стилізованих виноградних грон у поєднанні з іншими елементами (мал. 40).

Зображення винограду було поширене в Україні у XVII—XVIII ст., воно зустрічається в архітектурі, різьбленні, вишивці, книжковій графіці. Часто зустрічається також орнамент, виконаний у вигляді двох паралельних ліній з рядами напівовалів по боках (див. мал. 40). На глечиках і кухлях підполивний розпис засто¬совувався досить рідко і теж мав аналогічний рослинно-геометричний характер (див. мал. 39). Іноді підполивний розпис поєднувався зі штампованим орнаментом (наприклад, на тарілках з ангелами).
Інший спосіб підполивного розпису — фляндрівка. Вона полягає в тому, що лінії та краплі кольорових ангобів (білий, червоний, коричневий) розтягували голкою в поперечному напрямку, по спіралі, у вигляді квіток. Іноді фляндрівка доповнювалась мальованими орна¬ментами (мал. 40). Для другої половини XVIII ст. стає характерною фляндрівка затіканнями, коли краплі ангобу вільно стікали вниз, розтягуючи паралельні ряди різноколірних ангобів і зеленої поливи.
Полива, що використовувалась у цей час, — свинцева прозора. Розмальований посуд вкривали безколірною поливою, усі інші види посуду — коричневою та зеленою. Зелений колір давали оксиди міді, а жовто-коричневий — оксиди заліза. Посуд покривали поливою або повністю, або лише вінця (крайкування). Горщики, як правило, вкривались поливою (склились) зсередини, так само макітри, миски, тарілки, а кухлі та іноді глечики — з обох боків.