МЕЧ XIV -XV ст. З ФОНДІВ К-ПДІМЗ (Меч з Водичок)

Заремба О.

26 липня 1952 року в Камянець Подільський Державний історичний музей-заповідник робітниками артілі «Червоний торфяник» з містечка Чорний Острів здано меч, знайдений (очевидно при розробці торфовища) біля с. Водички. (гр.арх.№ 35035). Під час прийому меча в музей були зафіксовані лише загальні його характеристики - двосічне лезо, пряма хрестовина, дископодібний «балансир» - навершя та наявність «невідомих» знаків та орнаментів гравійованих золотом з обох боків клинка. Приводились також основні лінійні розміри, зокрема довжина -123 см., та ширина христовини - 27 см. В фондових книгах меч записаний просто як «Меч 13-15 ст». Глибокі дослідження цього артефакту до нашогочасу практично не проводились.

Першим в науковий обіг меч з Камянець-Подільського музею ввів Анатолій Миколайович Кірпічніков. В книзі «Военное дело на Руси в XIII-XV вв» [4] він вперше зробив спробу зібрати та проаналізувати наявну на той час інформацію про мечі 13-15 ст. з території бувшої Київської Русі. Всього в поле зору дослідника потрапило 16 мечів цього періоду. Детально на описі кожного з них дослідник не зупинявся, сконцентрувавшись на узагальненні їх характеристик. Кірпічніков виділяє три «великі лицарські мечі», що за своєю конструкцією дозволяли зручно завдавати як рублячи, так і колючі удари. Серед цих мечів згадується до цього не опублікований меч, знайдений біля с. Водички, що зберігається в Кам’янець-Подільському державному історичному музеї.

Характеризуючи згадану групу мечів автор зазначає, що подібні мечі з’явились в Європі в сер. 13 ст., період найбільшого поширення їх 14 – 15 ст.. Кірпічніков звертає також увагу на те, що мечі з території Київської Русі в 14-15 ст. за типологією практично ідентичні мечам з Європи , і робить висновок – «думка, що подібна зброя не характерна для східної Європи - хибна і слід чекати в майбутньому, ще більш несподіваних знахідок.» [4, с.24]

На графічних таблицях що додані до книги Кірпічнікова наведене схематичне зображення «меча з Водички». [4, табл.4] Жодних коментарів, окрім місця знахідки, зберігання та розмірів, автор не наводить. Більше того, порівнюючи схему, наведену Кірпічніковим, з реальним мечем з фондів, натикаємось на ряд невідповідностей, що наштовхує на думку, що відомий археолог та зброєзнавець особисто з мечем не працював, а інформацію про нього, наведену в книзі, отримав від музейних робітників. (Мал.1)

Наступний раз меч з фондів К-ПДІМ привернув увагу дослідників лише через кілька десятиліть. Один із ведучих спеціалістів по озброєнню військ ВКЛ нашого часу, доктор історичних наук з Білорусі, Юрій Бохан, в двох своїх книгах «Узбраенне войска ВКЛ другой паловы XIV – канца XVI ст.» [1] та «Вайсковая справа ў Вялiкiм княстве Лiтоўскiм у другой палове XIV – канцы XVI ст.» [2], розглядаючи питання озброєння воїнів ВКЛ, зупиняється в т.ч. на мечах 14 -15 ст., знайдених на території України. Коло відомих досліднику мечів ширше ніж охоплене його попередником, зокрема, він наводить вже шість мечів 14 -15 ст. з території України: три з Волині, (знайдені біля с. Малятин, міст Луцька та Ридомля), один знайдений в Києві, та два меча з Поділля - знайдені біля Кам’янця та біля села Водички. Ю. Бохан більш детально зупиняється на конструктивних особливостях кожного меча - наводить основні їх лінійні розміри та робить спробу класифікувати їх згідно загальноприйнятої класифікації. [1, с.113] 

Зображення та інформація, щодо «меча з Водички», наведені в книгах Ю. Бохана, запозичені ним в А.Н. Кірпічнікова, відповідно всі неточності в описі меча перекочували з однієї праці в іншу.

Варто зазначити, що більшість сучасних дослідників холодної зброї, в т.ч. і Ю.Бохан, при характеристиці мечів дотримуються класифікації розробленої британським зброєзнавцем Евардом Окшоттом [5], яка базується на порівнянні трьох основних деталей меча - клинка, навершя та перехрестя, вона є найбільш універсальною та гнучкою.

«Меч з Водички» Ю. Бохан відносить до XVIa типу за класифікацією Окшотта. [1, с. 113] Однією з особливостей цього типу меча за Окшоттом є його універсальність - пристосованість як для рублячих ударів, так і для нанесення потужних уколів, спрямованих проти пластинчастих або комбінованих обладунків. Часом поширення в Європі мечів типу XVIa англійський дослідник вважає 14- початок 15 ст., хоча окремі екземпляри, на його думку, могли зустрічатись і раніше. Таким чином, аналізуючи конструктивні особливості меча з Водички, Ю. Бохан, опираючись на загальноприйняту в наш час класифікацію, в цілому приходить до висновків аналогічних тим, до яких раніше прийшов Кірпічніков.

Отже знахідка меча європейського типу в нашому регіоні не є чимось унікальним. За даними польського дослідника М. Глосека (Głosek M.), в центральній та східній Європі, станом на 1984 рік, всього відомо 487 мечів різних типів [8, с.7]. Аналізуючи географію знахідок мечів дослідник звертає увагу на те, що типи мечів поширені нерівномірно, зокрема типи Х та XVIа більше характерні саме для Польщі (всього ним досліджено 131 меч типу XVIа з Центральної та Східної Європи, з них – 63 походило з Польщі, 28 - з Чехословаччини, і лише 19 знайдено в Східній Німеччині[8,с.29]).

На жаль, масштабних та глибоких досліджень, як, наприклад, в Польщі, в Україні не проводилось, але ті відомості, що опубліковані останнім часом підтверджують загальну тенденцію - з 11 відомих в наш час мечів з території Чернівецької обл. 5 саме типу XVIa по Окшотту. [3, с.75]

Таким чином, меч, що відомий науковому загалу як «Меч з Водички» та зберігається в фондах К-ПДІМ згадується в трьох наукових працях, але всі три згадки базуються на одному джерелі інформації і успадковують однакові неточності. Більш детальне вивчення меча, що зберігається в фондах Камянець Подільського державного історичного музею-заповідника, ставить під сумнів ряд висновків зроблених дослідниками, що його описували раніше. Саме тому питання публікації об’єктивної та повної інформації по «мечу з Водички» до нашого часу залишається актуальним.

Отже, що з себе уявляє меч з Водички?

На відміну від малюнка вміщеного в праці Кірпічнікова, та відомостей поданих Ю. Боханом - меч зараз не є цілим, зараз в нього відламано вістря. Загальна довжина меча що зберігається в фондах КПДІМЗ складає приблизно 1247 мм, [1, с.113]). Нижня частина клинка має довжину приблизно 328 мм., верхня основна 925 мм. За яких обставинах меч було зламано пояснити важко, тим більше, що на місці зламу клинок досить масивний - в перетині має лінзоподібну форму шириною 20.5 мм і товщиною 5.4 мм.

Довжина власне клинка 957 мм, ширина клинка біля перехрестя 48 мм, він звужується рівномірно, і на місці зламу його ширина складає близько 20мм.

Відламаний кінчик має довжину 328 мм, в місці зламу ширина 20.5 мм, товщина 5.4 мм, в 30 мм від вістря ширина 7 мм, товщина 3.4мм.

Остання третина клинка в перетині має лінзоподібну форму, біля самого вістря ромбовидну. Така конструкція вістря ставить під сумнів можливість ефективного нанесення рублячих або ріжучих ударів. Відповідно можна зробити висновок, що за характеристиками клинка меч тяжіє швидше до типу XVII за класифікацією Окшота, а відповідно є дещо більш пізнім типом холодної зброї ніж досі вважалося.

Від перехрестя на з обох боків клинка йде неглибокий (до 1.5 мм) подвійний дол шириною близько 28 мм та довжиною 220 мм. (В Кірпічнікова на схемі не показаний, в Ю. Бохана, в тексті вказано, що він займає більш, ніж 2\3 довжини клинка).

Руків’я має загальну довжину (з навершям) 290 мм. Дерев’яні деталі не збереглись.

Ширина хвостовика під хрестовиною - 25мм, біля навершя 13 мм. Товщина хвостовика біля перехрестя 7 мм біля навершя 5 мм.

З одного боку посередині хвостовика заглиблення в формі кільця зовнішнім діаметром близько 20 мм, внутрішній діаметр кільця близько 4 мм. Чи несе цей знак якусь інформацію, чи є просто технологічною міткою судити важко. 

Навершя - дисковидне, в плані нагадує здавлене коло розмірами 48 (по вертикалі) та 57 мм (по горизонталі). З обох боків навершя має кругле заглиблення діаметром 18 мм та глибиною до 5мм. Грані навершя скошені на ширину 5 мм, в глибину близько 3мм.

Площини диску навершя не є паралельні, диск потоншується від 31 мм внизу до 29 в верхній частині. Звертає на себе увагу також той факт, що з боку руків’я, навколо отвору, через який проходить хвостовик, в наверші зроблене заглиблення за формою наближене до овалу розміром 30 мм на 20 мм. Очевидно, це заглиблення слугувало для фіксації дерев’яних частин руків’я.

Юрій Бохан, характеризуючи навершя, відзначає, що воно не типове, наближене до типу G3 за Окшоттом, але дисковидне. На нашу думку за класифікацією Окшотта наверщя «меча з Водички» найближче до типу Н1. На схематичному зображенні меча, наведеному Кірпічніковим навершя зображене занадто тонким - насправді воно майже вдвічі грубше.

Перехрестя відносно простої форми - довжиною 263мм, товщина в центральній частині до 13мм, до кінців звужується до 6 мм, шириною біля клинка близько 10 мм - до кінців звужується до 7. На кінцях грані дещо скошені. В найширшій частині - де до хрестовини примикає руків’я ширина складає близько 30 мм.

Звертає на себе увагу той факт, що отвір в перехресті під хвостовик більший ніж розміри цієї частини клинка – його розміри 35 х 10 мм, відповідні розміри хвостовика 25 х 7 мм. З боку клинка перехрестя має заглиблення, що формою повторює перетин клинка, але більше нього на 2-3 мм; не дивлячись на це, клинок і зараз досить щільно «сідає» в це заглиблення, що зводить майже до нуля люфт в цьому місці. Глибина заглиблення до 3-5 мм. 

В сучасному стані (втрачено частину клинка, та деталі руків’я) центр ваги меча припадає майже точно на перехрестя.

Жоден з дослідників, що описували «меч з Водички», не звернув увагу на знаки вміщені на клинку. Зараз таких знаків читається три: перший розташований в 100 мм від перехрестя - являє собою симетричну фігуру в формі трикутника, дві суміжних грані якого продовжені невеликими хрестиками, зараз має вигляд заглиблених ліній; два інших ідентичних знака розташовані з обох боках клинка на відстані близько 260 мм від перехрестя, форма малюнка нагадує форму єпископського жезла «пасторала» висотою близько 26 мм. На одному з боків клинка малюнок виконаний технікою таушировки жовтим металом, з іншого боку жовтий метал відсутній, і малюнок утворений лише канавкою. Логічно припустити, що жовтий метал, що утворював другий малюнок, з часом було втрачено.

Для встановлення значення цих символів варто провести аналогії з вже відомими в історіографії мечами.

Розглянувши праці дослідників, присвячені цьому питанню[7; 8; 9] знайти абсолютний аналог першого клейма не вдалось, але нами виявлено описи великої кількості досить близьких за стилістикою знаків (мал.7). Більшість з них дослідниками трактується як клеймо, або власний знак майстра. Подібні клейма були поширені в добу пізнього середньовіччя в Польщі, Німеччині Чехії та інших середньоєвропейських країнах. Зокрема, різні варіації на тему подвійних хрестів зустрічаються на мечах з колекцій переважно польських та чеських, значно менше в німецьких. [9, с.57] 

Дещо більше вдалось взнати про два інших символи - на опублікованих мечах з колекцій європейських музеїв є майже повні аналоги символу, що вміщено на «мечі з Водички» - цей символ відомий як «пасторал» або «посох єпископа». 

Ідентичні символи містяться на більш ніж десяти відомих мечах, і в усіх випадках думки дослідників сходяться на тому, що це символ, що означає приналежність меча до виготовлених в єпископських майстернях німецького міста Пассау. [9, С 56, 61, 123; таблXIV мал. 318; таб. VIII,-мал.140] (Мал.8)

Відносно недавно меч з клеймом «пасторал» знайдено в Білорусі недалеко м.Ліда, Гродненська обл.. Дослідники, що вивчали цей меч також стверджують, що дане клеймо належить майстерням Пассау. [6, с.202] 

В контексті ідентифікації знаку «пасторал» на мечі знайденому на Поділлі, як клейма міста Пассау, цікавим є ще один факт. В 1934 році в польському збірнику «Бронь та барва» публікувалась стаття про меч 14-15 ст, знайдений безпосередньо біля Кам’янця Подільського. Оригінал цього меча було втрачено в роки Другої Світової війни. На думку автора публікації цей меч також походив з м. Пассау. [10, с.47]

В наші дні унікальний експонат знаходиться в незадовільному стані. Поверхня меча не очищена від іржі, не проведено консерваційні роботи, що зупинили б подальше руйнування предмета. В разі, як не буде вжито заходів то за декілька десятиліть унікальний зразок зброї 15 ст. буде втрачено.

Отже можемо зробити висновок: меч 14-15 ст, що зберігається в фондах К-ПДІМ відомий в науковій літературі вже понад чотири десятиліття, проте в усіх наявних публікаціях опис його не детальний та з неточностями, що призвело до помилок в класифікації типу меча. Більш детальне його вивчення дозволило з великою долею вірогідності встановити місце виготовлення та зайвий раз підтвердити тезу про те, що розвиток військової справи на Західному Поділлі в 14 -15 ст. відбувався під великим європейським впливом.

Список використаної літератури.
Бохан Ю. М. "Узбраенне войска ВКЛ другой паловы XIV - канца XVI ст.", Б86,-Мн.: Экаперспектыва,2002.-336с. з іл.
Бохан Ю.М. "Вайсковая справа ў Вялікім княстве Літоўскім у другой палове XIV - канцы XVI cт." - Мінск: Беларуская навука, 2008. - 451 с.
Возний І. Типологія середньовічних мечів з території Північної Буковини. \\ Воєнна історія Поділля та Буковини : матеріали Всеукраїнської наукової військово-історичної конференції, 25 - 26 листопада 2009 р. в м. Кам'янець-Подільський [Текст] : науковий збірник / ред. Л. Баженов [и др.] ; М-во оборони України, Центральний музей Збройних Сил України, Кам'янець-Подільська міська Рада, Кам'янець-Подільський нац. ун-т, Нац. акад. наук України, Інститут історії України, Центр дослідження історії Поділля. - Кам'янець-Подільський : [б. и.], 2009. - 504 с., сс..75-80
Кирпичников А.Н. "Военное дело на Руси в XIII-XV вв. АН СССР. Ин-т археологии." - Л. : Наука. Ленингр. отд-ние, 1976. - 104 с., 16 л. табл. : ил.
Окшотт Е. "Меч в век рыцарства. Классификация, типология, описание," – М.: Центрполиграф, - 2007.
Стрельченко А.В. Немецкий меч 15 в из Белорусии\\Военная археология. Сборник материалов Проблемного Совета «Военная археология» при Государственном Историческом музее. Выпуск 2. Москва, 2011.
Głosek М., Nadolski А., Miecze średniowieczne z ziem polskich, Łódź 1970.
Głosek M. Znaki i napisy na mieczach średniowiecznych w Polsce . - Warszawa: Ossolineum, 1973. - 178 s.;
Głosek М, Miecze środkowoeuropejskie z X-XV w., Warszawa: 1984.
Starykoń-Grodecki К. – Miecz pasawski z kresów wschodnich.\\ BROŃ I BARWA. - R.1. -№3 .- 1934.- С-47