Жіноцтво в військових таборах XVI - XVII ст.

Мета цієї статті дати матеріал для роздумів тим, хто захоплюючись реенектом  раньомодерної доби задумується про  участь в фестивалях не сам, а з подругою, або в складі родини і став перед питанням наскільки історично обґрунтована наявність  жінок (і тим більше дітей) в таборах, і взагалі  на реенекторських  заходах. 

Нерідко можна почути  думку що мовляв основна тема відтворення - сурові військові будні і серед них не місце дитячому гамору і томним жіночим поглядам.  А чи це дійсно так?

Виявляється не зовсім так... або навіть зовсім не так.

 "Військовий табір." 

Філіпс Воуверман, сер. XVII ст.

Навіть при першому поверхневому вивчені цієї теми виявляється, що в XVI - XVII століттях, наявність жінок при європейських арміях була справою цілком буденною, а контингент слабкої статі був, м'яко кажучи чисельним. В різні часи чисельність жінок з дітьми могла сягати від 25 до 40 відсотків від загальної чисельності військових підрозділів.

Першопричина знаходилась на поверхні - наймані вояки, що складали більшу частину війська, проводили в ньому ледь не все своє життя, і як і всім, більшості з них хотілось мати дружин та дітей.

Тема ця порівняно мало вивчена. Історик Джефрі Паркер  досліджуючи структуру армій тридцятилітньої війни вперше звернув увагу на те, що в інтеданських записах сильно різниця кількість вояків в підрозділах і кількість ротів які треба прохарчувати. При детальному вивчені цього питання  відкрилось ряд цікавих фактів, наприклад: в таборі при Лангенау  в 1630 році при кавалерійському підрозділі  в 368 вершників  мешкало 66 жінок, 78 дівча і  24 дитини. Або  в гарнізоні Шпандау, в кінці XVII ст.  було 261 вояк, 171 жінка і 195 дітей... в гарнізоні Мюнстера на 918 вояків було 335 жінок і 373 дитини...

 "Солдати в таборі."  

Стоп Маєртен. 1640 р

І жінки не були просто бездіяльними супутницями солдатів. Великий військовий теоретик XVII го століття Джеймс Турнер  так характерезував роль жінок при військах: " так як жінка була створена для того щоб в усьому допомагати чоловіку, так жінка великий помічник чоловікам своїм і у війську, особливо  тим з якими вони в законних стосунках. Вони дуже корисні в таборах"

Свідченням широкого визнання цієї користі та узаконення статусу жінок при європейських військових відділах було введеня в європейських арміях спеціальної посади - hurenweibel  - посадовець що відав  подорожуванням (транспортуванням), розміщенням в таборі,  забезпеченням всім необхідним дітей та жінок, що жили з вояками. Ця ж особа наглядала за тим щоб жінки були при справі - розподіляла між ними обов'язки та господарські клопоти що виходили за межі господарства конкретної солдатської родини.

Яка ж конкретно роль відводилась жінкам в військах?

Найчисельніший контингент - дружини вояків.  На їх плечі лягало найбільше навантаження. Вони вели господарство - готували їжу, ремонтували та шили одяг, доглядали дітей.  Займались закупами та в разі необхідності, могли мандрувати досить далеко від таборів для того щоб купити все необхідне. Відомі випадки коли, в разі крайньої потреби (поранення або хвороба чоловіка), дружини брали на себе утримання всієї родини солдата виконуючи функції прислуги для інших вояків. Так, наприклад, відомий авантюрист середини XVII ст. Ян Хризостом Пасек в своїх спогадах розповідає історію про те, як під час перебування корпусу Стефана Чарнецького в Данії, з сусіднього німецького табору до їх намету прийшла худа і бліда жінка німецького солдата і запропонувала в обмін на хліб свої послуги як швеї. Кілька тижнів польські вояки утримували її і фактично її чоловіка поки вона шила одному з них сорочку. Згодом її чоловік подякував "панам" за допомогу.

"Польовий табір на війні."

Себастьян Боурдон.  1643 р.

Багато хто з військових діячів і теоретиків XVII ст наголошував на позитивний психологічний вплив наявності дружин при війську - вояки більш завзято бились, були більш відданими своїй справі адже захищали не лише себе а й дружин і родини які в разі поразки чекала важка доля.  Наприклад коли під час "потопу" польські війська відбили в шведів Новий Сонч в місті вони захопили велику здобич в обозі і втому числі велику кількість жінок, в якості  покарання їм всім було відтято вуха....

По-друге солдатів завжди супроводжували жінки, що не оформлювали з ними свої, більш чи менш тривалі, стосунки офіційно, так звані "конкубіни". По суті вони мало чимв відрізнялись від "статечних пань" - офіційних дружин, хіба що тим, що не були зв'язані жодними обітницями. Вони складали найбільш проблемний контингент з точки зору військової адміністрації  -  в військах періодично заборонялось, або обмежувалось, перебування жінок  за виключенням дружин вояків, але розрізнити де законна дружина, а де співмешканка - конкубіна часто було майже не реально... 

Третя частина жінок, що незмінно була присутня при війску були  маркітантки. Торговки, або дружини торговців, що заробляли на життя забезпечуючи вояків всім необхідним. Згадуваний вже вище Д.Паркер  висловив думку що найвірніше порівнювати військовий табір з містом, принаймні всі основні атрибути міського життя - велика кількість торговців, шинків, ремісників, тощо,  були притаманні і місту і табору. В військових універсалах Речі Посполитої часто згадуються "корчми" та "базари" як невід'ємна частина військового табору.

Часто жінок вояки наймали в якості служниць, як для себе особисто так і для своїх родин якщо такі були. Служниця або вела господарство вояка, або допомагала в цьому його дружині.

До ХХ століття практично невід'ємними супутницями військ були повії. В військах офіційно визнавався негативних їх вплив,  неодноразово  намагались заборонити, або хоча б обмежити їх присутність, але цілковитого успіху досягнуто так і не було.

Окремою, і часто досить чисельною,  групою жінок що перебувала в таборах при війську були полонянки та сексуальні рабині. Причому не гребували цим вояки жодного підрозділу навіть в супереч заборонам. Заборони що видавались,  робились в жодному разі не через якісь моральні мотиви, а частіше через те, що наявність великої кількості невільників занадто обтяжувала обози.

Цікаво, що відомі випадки коли, в якості виключення, жінки несли військову службу, зокрема є згадки про молоду жінку що служила сурмачем в загоні Стефана Чарнецького. На жаль  більше про неї нічого не відомо.

На фоні західноєвропейських армій війська Речі Посполитої  і народовий уторамент зокрема виглядають виключенням. Звичайно не можна стверджувати однозначно, що жінок в військах не було зовсім, але з початку XVI століття існувала стійка тенденція до, якщо не повного недопущення жінок в війська, то принаймні до максимального обмеження їх присутності. З боку вояків така політика зустрічалась спротивом, як відкритим так і прихованим.

Якщо в 1497 році,  під час походу Яна Ольбрихта в Молдавію в його війську наявність осіб слабкої статі ще ніяк не регулювалась і можна припустити, що допускалась так само, як в решті європейських армій, то вже в 1509-му  році, під час виправи в Молдавію гетьмана великого коронного Миколи Кам'янецького, було видано військові артикули (до речі найдавніші відомі на даний момент) що регулювали правила поведінки війська під час походу. Пунктом №20 артикулів жінкам суворо заборонялось брати участь в виправі. Зокрема наголошувалось що кожна жінка яку буде впіймано в таборі буде втоплена, а шляхтичу (видані артикули стосувались в першу посполитого рушенья)  буде найсуворіша кара інфамії (позбавлення статусу шляхетства). Втім вже в цих артикулах робилось виключення - шинкарки (власне жінки шинкарки та дружини шинкарів, що в якості маркітантів супроводжували військо). Можливо така сувора заборона була пов'язана з тим, що мова йшла про військову компанію. Але навіть в цьому випадку військові еліти наражались на, м'яко кажучи не розуміння вояків. 

Були і спроби компромісів, так Станіслав Ляцький воєвода серадзький, в своїх військових артикулах в 1530-х роках допускав  наявність жінок  при військах, але наголошував, що їх кількість і заняття мають лімітуватись та контролюватись, як і можливі конфлікти спричинені їх присутністю, причому особисто гетьманом (командувачем військами).  Квоти торкались як військ в походах так і залог замків, зокрема передбачалось, що  на кожному замку не має бути більше двох повій :) Для забезпечення надання ними якісних послуг військовій адміністрації предписувалось дбати про гідну оплату праці.

Так само більш менш ліберально, принаймні на початку, до питання жінок при військах ставився великий гетьман коронний Ян-Амор Тарнавський. В виданих ним обозових артикулах 1537 року жодних обмежень щодо цього не вводилось. Що правда вже в 1542 році в своїй "Вченій розмові по провадженню війни з турками" він не такий лояльний  - "Жінки в війську причина нещасть, що полягають у розкладені загонів, і залишенні їх солдатами, а також інших ганебних слабкостях". 

Згодом, в 1550-х роках, для військ "оборони поточної" великий коронний гетьман видав спеціальний припис (близько до тексту -з.о.) : "Пані веселі, що інколи за військом ходять, щоб за військом не йшли, і зваб не волали. Щоб ні з якими розпусними дівчатами, а лише з власними дружинами возились і лише їх в військах мали. Під страхом тяжкої кари"

Фактично цим приписом і надалі всіх жінок в війську ділили на дві категорії - пані пристойні (дружини, конкубіни (іх права частково визнали в сер XVII ст.)) наявність яких при війську в більшості випадків допускалась,  і решта, яким часто доводилось бути дуже навіть винахідливими щоб залишатись при військах.

Обмеження ці стосувались не лише військового часу а і часу коли війська перебували на лежах - тобто на постої в селах (як правило державних).

Військовий артикул Кшиштова Мишковського 1572 року в статті 35  наказував: "також пані веселі при збитках і нецноті іх , аби на лежах не були, під суровим караням утоплення. Через те що  від них різні збитки, хвороби  та слабості приходять, що найчистішого пахолка зламають і в ніщо перетворять"

Вочевидь через те, що часто ініціатива спільного мешкання з вояком належала жінкам, основний тягар вини за порушення приписів та артикулів військових лягав саме на них. Карали їх далеко не завжди смертною карою, так в артикулах військових Яна Зборовського 1570 року передбачалось що "якщо якась дівчина або жінка прийде до місця квартирування  жовнірів і зв'яжеться з одним з них то буде бита при всіх батогами, а потім їй буде відрізано вуха. Самого вояка за це виганяти з служби".

Тоді ж в 1570-х роках  робились спроби врегулювати питання присутності жінок при відділах квартяного війська. Тут теж заборонялась присутність при відділах будь яких жінок крім дружин вояків. Окремо наголошувалось що забороняються переховувати жінок, як в військах, так і в корчмах (тобто при маркітантах), і сувора кара накладалась та тих хто жінок переховував. Заборонялось також військовим тримати служниць.

В 1580-х роках Ян Замойский в своїх військових артикулах окремо зупинявся на потребі карати шинкарок, які під виглядом шинків в військах тримали борделі. Такі шинкарки мали каратись обрізанням вух. Очевидно  це явище мало певне поширення в військах.

В XVII ст. в основному дотримувались норм закладених в  більш ранніх та описаних вище артикулах, періодично повторюючи та деталізуючи їх.
Якщо в часи миру на жінок при військах дивились дещо скрізь пальці, то в часи військових кампаній інколи вдавались до досить радикальних заходів, так під час походу в Молдавію в 1620 році Станіслав Жолкевський перед перетином Дністра наказав жінкам залишити військо,  ті хто не послухався наказу були втоплені в Дністрі.

 " Сцена в таборі"

Гарвюра XVIII ст. за картиною Філіпса Воувермана 1640-х років.

Відповіддю на введення обмежень стала велика кількість фіктивних шлюбів, або ситуацій коли жінка просто видавала себе за дружину того чи іншого вояка і отримувала таким чином право  перебувати при війську.

До курйозів можна віднести випадки коли з метою обійти обмеження на присутність жінок в військах їх переодягали в чоловічий одяг. Геронім Християн Хольстен згадував що підчас чергової військової кампанії найціннішу його здобич становили  чотири подільських воли та молоденька чотирнадцятилітня угорська шляхтянка, яку він переховував переодягнувши в  польського хлопця. Очевидно такі випадки були не поодинокі тому що в  артикулах Кшиштофа Радзивіла 1635 року прямо вказувалось - "Якби хтось наважився  жінку біля себе в одязі чоловічому переховувати то його честі позбавляти, а їй вуха обрізати". Врятуватись від кари жінка могла лише в випадку як доведе, що її утримували силоміць...

І це не  було рідкістю. 

В силу традицій, населення ( в тому числі і жінки) захоплених територій вважались частиною здобичі і вояки з задоволенням брали таку здобич і користувались нею на власний розсуд. Дуже характерний в цьому сенсі епізод реляції з походу 1581 року в Московію польських військ: два італійця найманця перекупили в козаків за дві рушниці двох московських дівчат, вночі почали їх гвалтувати, крик почув гетьман  і на ранок дівчат в італійців забрали.

Зустрічаються навіть досить дивні на перший погляд обмеження щодо захоплення бранців. Приписом  Станіслава  Ціковського 1565 року - аби в військах утримати дисципліну і не вводити в спокусу вояків  в полон дозволялось брати лише дівчат не старше шести років.... Подібне обмеження водив і Ян Замойский в кампанії за Велики Луки.

Не дивлячись на суворість покарань та категоричність прийнятих норм, добитись більш менш повного їх виконання вдалось не раніше початку XVIII ст. зробили це в першу чергу за рахунок реформування війська і введення більш жорсткої дисципліни з обов'язковим отриманням дозволу на одруження кожним вояком.

Чому ж  в Речі Посполитій так болісно сприймали питання наявності при військах великої кількості жінок? - мабуть відповідь слід шукати не в сфері моральних цінностей, а швидше серед причин суто утилітарних.

Європейські армії XVII - XVII ст.  були переважно пішими, відносно мало рухливими, а війни точились часто навколо облог фортець. В таких умовах на перший план виступала потреба організації побуту вояків під час військових кампаній і жінки дійсно служили неоціненну службу.

Для Речі Посполитій  історично головним противником довгий час був Крим, а полем боїв причорноморські степи. Це не могло не відбитись на манері ведення бойових дій  та структурі армії,  основною ударною силою якої була кавалерія, а вирішальною характеристикою під час військових кампаній була мобільність війська. Жіноцтво в військах в великій кількості призводило до роздування обозів, зменшення мобільності  війська в цілому.  Більше того функції що в Європейських арміях виконували жінки  в Речі посполитій лягали на плечі челяді. Кожен челядний  міг пересуватись верхи та в разі потреби міг ставати до бою.  

В цьому  війська коронні дуже були близькі до татар та військ Османської імперії. Ян Тарнавскій в своїй "Вченій бесіді" згадує  безіменного турецького пашу  який після перемоги здобувши німецький табір  побачивши купу жінок - сказав - прийшли ми здобути військовий табір а здобули бордель.

То до яких ролей готові ваші подруги, шановні реконструктори? ;)

Література

1. Karol Łopatecki Blaski i cienie funkcjonowania rodzin w nowożytnych wojskach Europy Zachodniej.-Białostockie Teki Historyczne. 1425-1930. T. 5 (2007), s. 57-73

2. Karol Łopatecki, Związki małżeńskie i pozamałżeńskie w armii koronnej i litewskiej w XVI i XVII stuleciu – prawo i stan faktyczny, „Miscellanea Historico-Iuridica” 13 (2014), 2, s. 47-72